Чи потрібно батькам говорити з дітьми про секс і з якого віку варто починати

А ви вже говорили зі своїми дітьми про секс? Підсунута книжка зі словами «Почитай і все зрозумієш» — не рахується. Експерти із сексуальної освіти впевнені, що тему інтимних стосунків не можна табуювати чи замовчувати. Говорити про це слід спокійно, без сорому і тремтіння голосу..

Багато батьків переконані: заговоривши з дитиною про секс, вони пришвидшать її статеве життя. Тому ці теми часто замовчуються або ж відкладаються на потім.

"Сексуальне виховання – це не просто розмови про секс. Це інформація про вагітність, пологи, гігієну, контрацепцію, психологічний комфорт. Дослідження показали, що діти, які пройшли сексуальну освіту вдома або в школі, пізніше починають статеве життя, менше схильні до хвороб і небажаних вагітностей. Подібні розмови рекомендують починати з моменту, коли дитина може усвідомлювати, що є його і чуже тіло", – розповіла  психолог Наталя Єжова.

Розпочинати сексуальне виховання можна з 2-3 років, коли дитина активно пізнає світ та вивчає все нове. Тоді батьки можуть розповісти про статеві органи та чому їх варто приховувати за білизною.

"Розкажіть дитині, що його інтимні органи особливі. Не плутати з брудними чи непристойними. Покажіть, де вони знаходяться, скажіть, як правильно називаються. Поясніть, що це нормальні органи, як вуха і ніс. Але їх потрібно ховати в трусиках, тому що вони інтимні. Не потрібно показувати всім і давати торкатися. Розкажіть дитині не лише про його частини тіла, а й про протилежну стать. Щоб вона знала правильну назву органів і змогла порозумітися з вами"

Також коли і де можна заговорити з дитиною на тему сексуального виховання. Це найкраще зробити у буденних ситуаціях.

 Зокрема:

коли укладаєте дитину спати, і ви розслаблені

коли миєте її у ванній

після обстеження у лікаря

в сімейному колі – в звичайній спокійній обстановці

Вік дитини і теми для бесіди

2 – 4 роки

У цьому віці можна порушити теми частин тіла. Розкажіть дитині, як називаються статеві органи та де вони знаходяться. Можна, не вдаючись у деталі, окреслити загальну картину виношування та народження дітей.

4 – 6 років

Батьки можуть продовжити тему народження дитини, оскільки в цьому віці найчастіше виникають питання: "Звідки беруться діти?" Поясніть про сперматозоїди та яйцеклітини і їхню роль у появі малюка.

6 – 9 років

Психолог радить в загальних рисах розповісти про статевий контакт та як відбувається процес запліднення. Якщо дитина ставитиме питання, тоді відповідайте, якщо ж ні – відкладіть цю тему на наступний етап сексуального виховання.

10 – 12 років

В цей період відбувається статеве дозрівання дитини. Психолог Наталя Єжова рекомендує відверто поговорити з дітьми про менструацію, мастурбацію, психологічну готовність до сексу й допустимі межі.

А головне в цьому процесі – налагодження комунікації з дітьми. Після такого курсу сексуального виховання дитина буде усвідомлювати не тільки, як відбувається статевий акт, але й його наслідки. Окрім цього, нащадок не буде шукати відповіді в Інтернеті, а звернеться з питаннями до своїх батьків.

 

11 фраз, які варто сказати своїм дітям, щоб пояснити кордони їх тіла

Говорити з дітьми про секс буває соромно. І про їхню сексуальну безпеку теж.

 

В результаті ми можемо наражати дітей на ситуації, коли вони не зможуть захистити кордони свого тіла і сказати “Ні” небажаним поцілункам чи дотикам, наприклад.

Мова іде про дітей від трьох років.

1. Твоє тіло належить лише тобі.

2. Якщо ти не хочеш обійматися, просто скажи “Ні”.

3. Ніколи не терпи, якщо тобі страшно чи боляче. Розкажи про це нам.

4. Не всі обійми й поцілунки бувають приємними, не треба їх терпіти навіть від родичів чи друзів.

5. Ніхто не має торкатися твоїх статевих органів, окрім питань здоров’я. Лікар має оглядати дитину лише при батьках.

6. Довіряй своїм почуттям. Якщо дії іншої людини тобі не подобаються, ти можеш просто сказати “Стоп”.

7. Друг – той, хто зважає на твої бажання, а не примушує до чогось.

8. Ти не маєш тримати в секреті те, що тобі не подобається, навіть якщо тебе просять або залякують. Такі секрети називають “поганими”.

9. Ніхто не повинен просити тебе торкатися їхніх інтимних органів та показувати тобі їх. Пеніс і вульву прикривають нижньою білизною, бо це інтимні зони людини.

10. Батькам можна розказати про все. Ми тобі повіримо, навіть якщо це страшно чи соромно.

11. Задавай нам будь-які питання про своє тіло.

Текст цієї публікації скопійовано з Інтернету або з інших відкритих джерел.

 

Як зміцнити зв’язок з дітьми за 5 хвилин у день

Не у всіх мам і тат є час на нескінченні години в басейні або ігри в пісочниці. Але й працюючі мами й тати можуть встановити зі своїми дітьми особистісно значимий зв’язок.

Для цього:

1.  Обіймайтеся 

Дотик – один з найпотужніших знарядь в материнському арсеналі. Дотик ваших рук заспокоює дитину з першого разу, коли ви взяли її на руки після появи на світ.

Чи то малюк, що щойно навчився ходити і переживає страх відриву від матері, чи дівчинка-підліток, засмучена грубістю шкільного задираки, просто обійми здатні творити дива. Щоб провести кілька хвилин, сидячи на дивані і обійнявши дитину рукою, не потрібно скасовувати всі намічені справи – а для вашої дитини це означає надзвичайно багато.

2. Попустуйте

Відмінний привід зайвий раз доторкнутися до дитини – це полоскотати її. І все ж
перевірте, чи вдасться вам розсмішити її словами, а не кінчиками пальців.

Якщо ви в паніці або ось-ось вийдете з себе, розтопити лід і підняти настрій допоможе почуття гумору. Залежно від особливостей сім’ї та віку дітей, можна згадати сімейний жарт, просто подуріти або прочитати сміховинну статтю.

3. Потанцюйте

Включіть свою улюблену музику голосніше, рухайтеся в такт мелодійним акордам і заряджайтеся припливом енергії. Навіть найменші крихти будуть радісно підстрибувати і заливатися реготом.

4. Почитайте разом

Читання не дарма вважається класичним заняттям мам. Ви сидите поряд з дитиною, торкаєтеся до неї і разом читаєте хорошу розповідь.

Можна читати книгу вголос на ніч, але можна спробувати вплести читання і в інші моменти дня. Прихопіть із собою улюблену книгу, щоб перечитати її в приймальні лікаря або в черзі на касі магазину. У міру дорослішання у дітей формується власний літературний смак, але деякі дозволяють своїм мамам читати вголос навіть після повноліття (звичайно, якщо ніхто з друзів цього не побачить).

5. Нічні розмови

Хвилини, наступаючі, коли ми лягаємо спати і вимикаємо світло, – один з найбільш вдалих моментів для зближення. Присядьте на край ліжка дочки, погладьте її по спині. І ви з подивом помітите, як з настанням темряви виливаються клопоти і тяготи дня.

Переконайтеся, що ви слухаєте стільки ж, скільки і говорите, якщо не більше. Нехай ненадовго запанує тиша – це дасть вашій дитині можливість підняти тему, якою вона би хотіла з вами поділитися. І нехай необхідність дотримуватися наміченого графіка не позбавляє вас можливості недовго помовчати разом.

Текст цієї публікації скопійовано з Інтернету або з інших відкритих джерел.

 

Якщо бажаєте своїм дітям щастя, припиніть негайно робити ці речі за них!

Всі ми, батьки, бажаємо своїм дітям тільки найкращого. Ми готові жертвувати собою, готові робити замість своїх дітей багато речей, щоб їм було простіше йти по життю. Але через роки розуміємо, що треба себе частіше зупиняти, давати дітям самостійно приймати рішення, виховувати почуття відповідальності.

 

Іноді прагнення батьків підстелити соломки своєму чаду переходить будь-які межі. Ми, дорослі, не можемо прожити життя замість дітей. Наша справа – допомагати їм зростати та набиратися досвіду. І тут важливо не перегнути палицю.

Список речей, які ніколи не можна робити замість дітей:

1. Говорити замість дітей

Все починається з тих радісних моментів, коли на питання на адресу карапуза: «Ой, а як же нас звуть?» Ми поспішаємо відповісти: «Сашко». Добре було б, якби ця звичка закінчувалася разом з освоєнням дитиною техніки мовлення. Так ні ж, ми примудряємося відповідати та замість дітей-підлітків – в гостях, в магазині, навіть вдома.

І що маємо в підсумку? Своїми ж руками забираємо у сина або дочки шанс навчитися говорити від свого імені. Можна підказати, що потрібно говорити, якщо дитина просить. Але брати ініціативу у свої руки точно не потрібно. Як бути? Наступного разу, коли виникає спокуса сказати щось замість нащадка, спробувати стриматися і дати слово йому самому.

2. Намагатися стати другом

Багато хто з нас прагне стати друзями своїм дітям, і то такими, від яких немає секретів. Таке бажання мами або тата цілком можна зрозуміти. Але копнімо глибше. Хто такий друг? Це людина, яка з нами на рівних, на одному рівні. Так, другові можна все розповісти, але нерозумно розраховувати, що він прикриє тобі спину.

У батьків інша роль – дбайливих і люблячих старших за віком людей. Спроби занадто близько дружити не потрібні, нехай діти шукають товаришів серед ровесників. А до мами й тата прийдуть за безумовною любов’ю і підтримкою, коли це потрібно.

Як бути? Відмовитися від панібратства у стосунках, виховувати взаємоповагу і підтримку.

3. Хотіти

Ми-то добре знаємо, що броколі – корисніша їжа за цукерки, а нові кросівки потрібніші за ляльку. Ось і диктуємо дітям, явно чи приховано, що і як вони повинні хотіти. А там, як в анекдоті: «Мамо, я хочу їсти?» «Ні, синку, ти замерз і хочеш погрітися».

 До чого призводять такі спроби? До придушення власного «я», своїх бажань і цілей. А також до звички відчувати себе безвольною жертвою, а якщо дитина «з характером» – то до закономірного бунту проти вас і всього світу.

Як бути? Шукати потреби та бажання дитини. А якщо потрібно навчити корисних звичок, робити це без насильства, не через «треба», а через «добре».

4. Обслуговувати в побуті

Уже 2-3-річна дитина може сама знімати з себе і надягати багато предметів одягу, споліскувати за собою чашку і закидати брудні штанці в пральну машинку. Мало того, в цьому віці у дітей є величезне бажання все робити самим.

І що ж робимо ми? Одягаємо мало не до весілля, аргументуючи поспіхом і тим, що «сам він не вміє». Годуємо з ложечки, забороняючи їсти самому і пізнавати різні смаки. Забороняємо самодіяльність. А потім дивуємося, що підліток не хоче допомагати мамі та поводиться неакуратно.

Як бути? У міру можливості дозволяти дитині обслуговувати себе самій.

5. Вибирати смаки

Ми часто неусвідомлено намагаємося нав’язати дітям свої музичні уподобання, улюблені книги, стиль в одязі. І начебто добрий намір, але в підсумку він стирає індивідуальність дитини. А в багатьох випадках викликає справедливий протест із бажанням робити все навпаки.

Як бути? Самим слухати свою музику і дивитися улюблені фільми, а з дітьми говорити про їх кумирів.

6. Рахувати гроші

У житті кожної дитини рано чи пізно настає момент, коли у неї з’являються кишенькові гроші. Ось тільки не треба перевіряти та влаштовувати допит, скільки залишилося, і вже тим більше лазити по кишенях і сумках. Довіра так розбивається одразу.

Зрештою, що нам до того, скільки грошей залишилося у сина або дочки? Нехай собі нащадок збирає на щось цікаве або купує приємні дрібниці.

Як бути? Учити дитину основам фінансової грамотності та довіряти самостійно розпоряджатися своїми грошима.

7. Вибирати захоплення та інтереси

Мамі так хочеться, щоб дочка грала на скрипці, і вона готова возити її через усе місто в музичну школу тричі на тиждень. А тато наполягає, щоб син щовечора бігав на тренування з футболу. І найчастіше батьки підсвідомо намагаються нав’язати дітям або модне хобі, або власні нереалізовані амбіції.

Як бути? Набратися терпіння і спостерігати за нащадком, відзначаючи його власні інтереси та схильності. Запитувати, що йому подобається, що він любить. А потім допомогти розвиватися у сфері його інтересів.

8. Присвоювати собі успіхи

Турботливі “Інста-мами” забивають стрічки сотнями фотографій із підписами «Ми поїли», «Ми поповзли», «Ми сіли на горщик». Звичайно, багато в чому це підтримка батьків, але все ж це не мамині успіхи, а дитини! Яке тут може бути «ми»?

З часом ситуація стає ще серйознішою. І ось мами й тати вже можуть хвалитися, що «ми» закінчили інститут, влаштувалися на роботу. Нескладно здогадатися, як все це неприємно дітям.

Як бути? Радіти успіхам дітей, підтримувати їх, але не плутати їх успіхи з власними досягненнями.

9. Вибирати подарунки

Коли малюк вже може говорити, він має право вибирати, що йому хочеться отримати в подарунок. І зовсім не обов’язково це – ще одна футболка або «розумна» книжка.

Так, звичайно, такий підхід не завжди зручний. Але він дасть нашим дітям головне – вміння вибирати, приймати рішення і відповідати за їх наслідки. У дорослому житті ці вміння зайвими точно не стануть.

Як бути? Дозволити дитині в розумних межах вибирати подарунки та покупки для себе.

10. Влізати в особисте життя

Особливо це стосується батьків підлітків. У дітей свої друзі, компанії, перше кохання. Все це нормально і природньо. Допити на кшталт «Хто цей хлопчик?» викличуть тільки роздратування і віддалення.

При цьому багато підлітків самі поділяться з батьками своїми таємницями, якщо будуть відчувати себе в безпеці.

Як бути? Замість допитів дозволити нащадку мати особистий простір. Не розпитувати, якщо він не налаштований на деталі. І, звичайно, в жодному разі не влазити в листування дітей.

Текст цієї публікації скопійовано з Інтернету або з інших відкритих джерел.

 

Найпоширеніші помилки у вихованні дітей та як їх виправити

Виховання дитини – дуже складний та відповідальний процес, який вимагає від нас багато часу й терпіння. Світ змінюється, а тому частина  правил, які були актуальні в часи нашого дитинства, для сучасної дитини не принесуть користі

.

Всі ми не ідеальні та допускаємо помилок в житті. Помилок у виховання може бути багато, але є чотири найпоширеніші помилки, які допускають вісім батьків з десяти.

Педагоги та дитячі психологи кажуть, що в деяких проблемах в стосунках з дітьми ми винні самі. Яких помилок нам слід уникати в стосунках з дітьми:

1.Лаяти дитину

Зазвичай батьки самі не помічають, як починають лаяти дітей. Така тенденція спостерігається з давніх часів. А зараз ситуація стає гірше, дитину лають навіть через дрібниці. Одні батьки роблять акуратні зауваження, інші – піднімають шум на всю округу.

Як виправити?

А якщо подумати, за що дорослі лають дітей? За те, що неправильно вимовив слово, не так поставив ногу та інші причіпки. Багато батьків так зганяють свою злість. Але перш ніж насварити малюка, подумайте, ви хочете просто випустити свій гнів або виправити ситуацію? Спробуйте змінити іншу команду. Наприклад, якщо ваша дитина гризе нігті, нехай засуне руки в кишені. Таким чином проблема вирішиться.

2. Ігнорувати дитину

У сучасному світі люди вперто ігнорують один одного. Цікаво, що це увійшло в норму. Хоч не всім це подобається, виправляти ситуацію ніхто не поспішає. Зараз у багатьох книгах по вихованню кажуть, що погану поведінку дитини слід ігнорувати. Вважається, що цього достатньо для того, щоб малюк став сумирним і слухняним. Звичайно, є моменти, коли краще намагатися не реагувати на провокацію. Але деякі ситуації вимагають негайного вирішення.

Як виправити?

Ігнорування відбивається на поведінці дітей. У відповідь вже вони перестануть відповідати на ваше звернення. Зараз дитині доводиться плакати до втрати свідомості, щоб достукатися до батьків. Тому навчіться чути її з першого разу. Створіть між вами й малюком міцні дружні зв’язки.

3. Квапити дитину

Ця помилка не поступається попереднім своєю поширеністю. Жоден день в житті дитини не обходиться без квапливих дій. Наприклад, вранці батько поспішає, а малюк все ще не вмився. В результаті дорослий починає квапити його ще сильніше, а рухи крихти сповільнюються. Підсумок – черговий скандал з раннього

ранку, зіпсований настрій і складні відносини.

Як виправити?

Щоб виправити ситуацію, досить перестати жаліти дітей. Якщо вони не встигають зібратися вчасно, нехай прокидаються на годину раніше. Тепер вам не доведеться їх квапити.

4. Умовляти поїсти

Даний пункт притаманний усім батькам на планеті. Звичайно, щоб рости здоровим і міцним, дитина повинна харчуватися. Але тут є один нюанс: діти з апетитом їдять, тільки коли голодні. Але багато малюків навіть не відчувають ніколи почуття голоду. Насправді вони завжди щось жують.

Як виправити?

На щастя, сучасний світ надає великий вибір смачної їжі. Тому не бігайте за дитиною з ложкою в руках. Ви завжди знайдете місце, де можна поїсти. Тому діти не залишаться голодними. Досить продумати раціон харчування для дитини та спосіб годування.

А щоб не перебивати апетит, приберіть з очей перекушування: печиво, солодощі, соки. Їх необхідно їсти тільки після повноцінного прийому їжі. Або зовсім їх приберіть. Головне правило, якому ви повинні слідувати – дати дитині гарненько зголодніти.

 Текст цієї публікації скопійовано з Інтернету або з інших відкритих джерел.

 

Припиніть робити ці помилки у вихованні дітей просто зараз!

Бути батьками не просто. Окрім своїх життєвих проблем, новоспечені батьки беруть на себе відповідальність за життя маленької людини. Права на помилку немає, адже будь-яка неправильна дія призведе до негативних наслідків. Кожен розуміє цю ситуацію по своєму і вважає, що те, як він вчиняє і є правильним.

Ми вирішили розібратися в тому, які дії батьків погано впливають на подальше життя дітей. Експерти ж виділяють 10 помилок, які старанні мами й тата роблять під час виховання малечі.

1. Приймають рішення замість дитини

Так, батьки відповідальні за життя дитини, але це не значить, що у неї не має бути особистого простору в прийнятті рішень. І це не залежить від віку. Навіть малюк має право і повинен обирати. Інакше в майбутньому вже дорослі діти не зможуть самотужки приймати рішення, а постійно будуть питати чиєїсь поради, можливо, і не вашої.

Замість того, щоб говорити «я знаю краще, як треба», прислухайтесь до бажань дитини. Так вона зрозуміє, що її голос також важливий. Підтримуйте малюка у його починаннях, підбадьорюйте, навіть, якщо вже через пару тижнів він не схоче цим займатися. Надання дитині простору для прийняття рішень може мати вирішальне значення для їх психологічного комфорту.

2. Критикують й порівнюють

«Ось у тітки Тані Олечка вже навчилась читати, а ти ні!» «Який ти в мене замазура! Подивись на Тарасика, він завжди чистенький додому приходить». «Чому ти не можеш поводити себе так, як Микита/Світланка?» Знайомі фрази? Скільки разів ви їх говорили своїм дітям? А потім малюк росте й ненавидить ту «Олечку», «Світланку», «Тарасика» й «Микитку». А ще й закриває вуха, коли батьки починають порівнювати.

Занадто критичне ставлення може серйозно вплинути на самооцінку вашої дитини і призведе до ситуації, коли вона не зможе відсвяткувати свої досягнення та почуватиметься сторонніми.

Єдина людина, з якою ви можете порівнювати свого сина/дочку – це він/вона вчора. Якщо вчора малюк не вмів читати, а сьогодні сів за «Буквар», то похваліть його, а не розказуйте про «Олечку». Підтримка та заохочення будуть мати кращий ефект, ніж постійні порівняння з іншими.

3. Оберігають їх від помилок

Чим раніше дитина навчиться на своїй помилці робити щось інакше, тим вища ймовірність того, що вона цю помилку більше не зробить ніколи у своєму житті. Постійно оберігаючи від помилок, батьки позбавляють їх можливості зіткнутися з наслідками їх вибору та дій а також можливість дитини все продумати та самостійно прийняти рішення. Той урок, який отримує людина після скоєння помилки – найцінніший у житті.

4. Більше говорять, ніж слухають

Одне з найголовніших вмінь в батьківстві – вміння слухати. Іноді, замість того, щоб повчати дитину, варто сісти навпроти неї й послухати, що вона скаже. Діти можуть з легкістю пояснити свій вчинок, якщо бачать, що їх дійсно слухають. Разом ви можете розв’язати будь-яку проблему. Заохочуйте дитину розповідати про її проблему. Показуйте, що ви завжди готові її вислухати.

5. Дозволяють дітям уникати відповідальності

Деякі батьки впевнені, що дитинство повинно бути сповнено тільки веселощів та ігор. Дітям потрібно дозволяти все, аби вони потім з радістю згадували цей час. Проте, мами й тата забувають, що потрібно водночас й виховувати відчуття відповідальності за вчинки, за чистоту в будинку, за свої речі, за родину. Якщо це робити ще з дитинства, то вірогідність того, що ваш малюк буде відповідальним дорослим, збільшується.

6. Закривають очі на навчальні проблеми дітей

Погана успішність та проблеми з поведінкою в школі не завжди результати ліні й низької мотивації дитини. А ще батьки часто звинувачують вчителів у шкільних проблемах їхньої малечі. «Моя дитина особлива» часто говорять люблячі батьки. І це правда, бо кожна людина, в першу чергу, особистість. Але це не означає, що потрібно закривати очі на вчинки дитини в школі. Проблеми з виконанням завдань й запам’ятовуванням навчального матеріалу  іноді виникають через фізичні, або психологічні порушення здоров’я.

7. Плекають великі сподівання

Це нормально, коли батьки хочуть, аби їх дитина досягла успіху. Не нормально, коли вони бачать досягнення успіху у всіх сферах життя. Якщо дівчинка погано знає хімію, але пише прекрасні вірші, навряд чи вона стане видатним хіміком, як цього хочуть батьки. Потрібно усвідомлювати реально що може ваша дитина і що їй подобається.

Є ще одна категорія батьків, які у своїх дітях хочуть бачити втілення свої нездійсненних мрій. Наприклад, мати хотіла бути балериною, а не вийшло. І тепер вона водить свою дитину до балетного гуртка, не питаючи навіть чи подобається це малечі. Це помилка.

Замість того, щоб штовхати дітей бути кращими за інших, підтримайте їхні починання та досягнення. Допомагайте їм.

8. Грають у доброго та злого поліцейського

Може у фільмах такий спосіб впливу допомагає досягти бажаного, але у реальному житті – ні. Малюк має сприймати батьків, як єдине ціле. Вони повинні стати тими людьми, яким дитина довіряє і може звернутися з будь-якою проблемою.

До чого призводить така гра? Найчастіше поганий поліцейський – батько, а добрий – мати. Тому дитина боїться батька, а матері може «сісти на голову».

Виховання дитини – це спільна й кропітка робота. Батьки повинні домовлятися між собою як реагувати в тій чи іншій ситуації. Тоді малюк буде знати що йому можна робити, а що ні.

9. Роблять за дитину те, що вона й сама може зробити

Дозволяти дитині робити все самостійно дозволить в майбутньому їй стати незалежною людиною. Все, що потрібно від батьків, – терплячість. Дитина сама може скласти портфель, поїсти, прибирати у кімнаті, годувати свою домашню тваринку. Хай вона це робить повільно і допускає помилки, але самостійно.

Складіть список речей, які ви робили замість дитини та викресліть ті, які вона може зробити сама. Результат вас здивує. Дивує ще й те, що у вас може з’явитися більше вільного часу.

10. Стають непослідовними

Батьки вчать дітей не брехати, не засуджувати, розповідати все. Та чи батьки самі дотримуються цих постулатів? Навряд чи ваша дитина буде викидати обгортку від цукерки у смітник, коли ви самі кидаєте сміття на землю. Малюк не буде спілкуватися привітно з людьми, якщо вдома ви дозволяєте кричати й казати грубощі в адресу одне одного.

Слідкуйте за собою, адже дитини вчиться у вас. Показуйте правильну модель поведінки й спілкування.

 Текст цієї публікації скопійовано з Інтернету або з інших відкритих джерел.

 

Консультація для батьків: Поведінка дитини

Поведінка дитини- це стиль спілкування в сім'ї.

Кожному з нас відомо, що дитині часто буває необхідна допомога дорослої людини, її захист, порада, і навіть проста участь, ніжний дотик, привітний погляд, посмішка, щоб вона не почувала себе самотньою перед прикрощами, тривогами, турботами і щиросердними переживаннями дитинства. Пригадайте, адже ми і самі в цей період життя нерідко відчували себе забутими, скривдженими, нелюбимими, усіма покинутими, нещасними.

Чи близькі ви своїй дитині? Чи відомі вам її негаразди? Який він, ваш малюк?

Веселий чи сумний, упевнений у собі чи постійно сумнівається, стриманий чи різкий, дружелюбний чи задиркуватий, чи вміє дружити з ровесниками, трудитися і гратися в колективі? Від усього цього залежить результат будь-якої діяльності, у тому числі і навчальної.

Батькам дуже важливо постійно відчувати дитину, розуміти її поштовхи, мотиви вчинків, потреби і будувати свої взаємини з нею м'яко, чуйно, делікатно, добросердечно, незлобливо, невимогливо.

Адже звичайно діти спокійно сприймають зауваження дорослих, які зроблені доброзичливо, по-товариському, і, навпаки, - різко, грубо, напружено відповідають на роздратований, самовпевнений тон. Діти дуже люблять розмовляти. їм необхідне безпосереднє тісне спілкування, їм важливо ставити запитання й одержувати докладні відповіді на них. Вони не задовольняються односкладовими репліками.

Цікаве таке спостереження: коли, хоча б на кілька годин, діти опиняються в обстановці дружніх розмов, задушевних бесід, близького спілкування і порозуміння, то вони поводяться стосовно сторонніх і, головне, один з одним поступливіше і привітніше. Більше того: якщо діти семи-десятирічного віку поперемінно спілкуються із дорослими різко протилежного стилю поведінки, то поводяться щоразу відповідно до того стилю, під впливом якого знаходяться. Роздратований або байдужий, чуйний або ворожий, повчальний або диктаторський тон дорослого майже автоматично викликає такі самі інтонації в дітей! А інтонації впливають як на поведінку дітей, так і на їхні взаємини. Пам'ятайте про це, дорогі батьки!

Будьте терплячі зі своєю дитиною. Якщо в неї щось не виходить, відзначайте її успіхи, а не промахи, хваліть її і виявляйте надію, що завтра все вийде краще, ніж сьогодні.

Ніколи не говоріть малюкові, що він поганий, говоріть, що він пога но вчинив. Не лайте і не карайте дитину, коли вона засмучена, вдарилася, перед сном або після сну. Поцілуйте її на ніч, обійміть. Скажіть що-небудь ніжне.

Малюкові не повинно бути нудно. Грайтеся з ним, якнайбільше грайтеся. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку... Діти граються не тільки тоді, коли бігають, змагаються у швидкості і жвавості. Гра може полягати й у великій розмаїтості творчих здібностей, уяви. Придумуйте якісь ролі, обмінюйтеся ними.

У семиліток є одна особливість, яка досить швидко зникає: велика залежність від думки дорослого, ніби забезпечена заздалегідь готовність погодитися в усьому зі старшим, і в той же час велика відкритість, прагнення поділитися з ним кожною своєю думкою, кожним порухом душі. Тому, хто упустить цей етап розвитку, не посіє зерна дружби, потім буде дуже важко.

У пору дорослішання своєї дитини мама, вражена грубістю і неуважністю доньки, навряд чи пригадає, як, утомлена після роботи, вона ухилялася від спроб першокласниці розповісти їй про свої турботи або різко обривала її при спробах сперечатися. А тато теж навряд чи пов'яже завзяте небажання сина поговорити з тим часом, коли, заглиблений у газету або телепередачу, він не міг відірватися від них, щоб вислухати майже незрозумілу, дуже емоційну розповідь сина про якийсь фільм.

Напевно, не подумають батьки і про те, що так і не зуміли викроїти тоді півдня, щоб піти з дітьми в зоопарк, поїхати за місто або просто погуляти, покликавши із собою однокласників сина або доньки і захопивши м'ячі, скакалки, ракетки, а потім удома за чаєм обговорити спільні враження. Адже саме ці сумісні заняття, спільні інтереси і сімейні захоплення, а не десятки куплених суконь і іграшок, кілограми апельсинів і цукерок згуртують сім'ю, закладуть дружбу.

Пам'ятайте, основа гарної поведінки дитини в школі, основа її успіхів у навчанні - це атмосфера любові, порозуміння і поваги один до одного в домашньому колі, це стиль спілкування в сім'ї.

ВИХОВУЙТЕ САМОСТІЙНІСТЬ

Усі батьки прагнуть виховати свою дитину самостійною, мріють, щоб вона з малечку допомагала їм. Та не завжди вдається привчити дитя до самообслуговування , до посильної праці, оскільки батькам часто не вистачає терпіння навчити, зачекати , поки закріпляться навички та уміння. А потім дорослі дивуються , що дитина не самостійна , не вміє нічого робити , не допомагає.

Отже , ці важливі для подальшого життя якості потрібно формувати з раннього дитинства. Нас примушує щось робити свідомий намір , мета , наша воля. Тому працювати треба над формуванням не лише умінь , а і свідомого бажання досягти свого , допомагати , робити приємність іншим. Найбільш дієвим механізмом створення таких поведінкових реакцій у дитинстві є імітація.

Воля теж починає формуватися з перших хвилин життя , коли малюк має зробити певні зусилля , щоб отримати бажане , наприклад , дотягтись до материнських грудей. Тому не варто " бігти попереду паровоза ", догоджаючи маленькій дитині . З перших днів вона має проявляти наполегливість і волю. Дайте їй змогу дотягнутися до іграшки , подолати перепону , привернути увагу дорослого - це тренування на витривалість , на характер. Готовність долати труднощі створює умови не стільки для переживань , скільки для поступового прямування до мети.

Часто батьки не дають розвиватися далі цій волі , адже дорослим легше швидко одягнути дитину , ніж чикати , поки вона сама пів години одягатиметься . Тому батьки через брак часу чи терпіння втрачають найсприятливіший період для формування навичок самостійності , який у психології називають "кризою трьох років ", або кризою "я сам". Вони не заохочують природне бажання робити все самостійно. Більш активні діти відстоюють цю свою установку, потрапляючи в розряд "непослухів" , а більш пасивні( "зручні» для батьків) повністю підкоряються їх волі , щоб і дорослими не піднятися до відповідальності за своє життя та за свої досягнення в ньому.

Якщо маленька дитина хоче допомогти , треба дозволити їй , наприклад , помити посуд чи зібрати сміття , витерти за собою розлите молоко. Навіть якщо вона щось розіб’ є чи буде робити повільно , треба заохочувати спроби. Тоді поволі такі дії , така модель поведінки входить у звичку. Але якщо відмовити дитині у її прагненні до самостійності , то втрачається головне - дорогоцінний час.

Згодом однаково доведеться ставити дитину перед фактом , що вона має виконувати якусь домашню роботу , допомагати батькам. Навіть якщо в дитини тепер немає бажання це робити , її слід терпляче привчати , наприклад розповідаючи історії про те , як це вміння виручило вас свого часу.
У психологів , звісно , є уявлення про те , що повинна вміти дитина в тому чи іншому віці , які навички повинна опанувати. Приміром , з трирічного віку вона має сама одягатися , у 7 років - уміти самостійно розігріти їжу та самостійно пообідати , самостійно скласти портфель , розпоряджатися кишеньковими грошима тощо.

Спонукати до самостійності можна різними способами , зокрема ввести дитину в колектив. Наприклад , відпровадити в похід чи в якесь інше середовище , де вона буде змушена самостійно себе обслуговувати. Тим часом , батьки ніби і не примушують щось робити , але дитина під тиском середовища і обставин змушена вчитися життєвим навичкам. Самі вони не з'являться і не розвинуться-батьки для цього мають активно організувати простір дитини , регулярно займатися її вихованням. Адже воля дитини формується під впливом дорослого. Тому правильно буде витрачати більше часу , але почистити картоплю чи помити чашки разом з дитиною , а не робити це замість неї.

Нині дедалі складніше сформувати навички наполегливості , працьовитості та самостійності , бо людина , захищена цивілізацією , усе менше наражає себе та своїх дітей на непохитні вимоги природи на зразок "не побігаєш - не пообідаєш". Та батьки мають усвідомити , що функціональні навички дитини - це крок до її впевненості в собі.
Що раніше дитина опанує корисні навички, то краще самовизначиться та відчує себе самостійною

Текст цієї публікації скопійовано з Інтернету або з інших відкритих джерел.

 

Корисна інформація для батьків.
Вам варто знати ....

         Вік від 4 до 5 років — це час, коли в дитини закінчився кризовий період, вона стала спокійнішою та слухнянішою. Крім того, у цьому віці дитина активно починає прагнути бути самостійною. Основні зміни в характері дитини цього віку:

Дитина у віці від 4 до 5 років може:

 - визначати розташування предметів: праворуч, ліворуч, посередині, вгорі, внизу, позаду, попереду;

- знати основні геометричні фігури (коло, овал, квадрат, трикутник і прямокутник);

- знати цифри від 0 до 10. Рахувати предмети в межах десяти, співвідносити кількість предметів із потрібною цифрою;

- розставляти цифри від 1 до 5 у правильній послідовності та в зворотному порядку;

 - порівнювати кількість предметів, розуміти значення: більше/менше, порівну;

- знаходити відмінності й подібності між двома картинками (або між двома іграшками);

- складати за зразком споруди з конструктора;

- складати розрізану картинку з 8-10 частин;

- будувати речення з 10-12 слів;

- знаходити предмет за описом (яблуко — кругле, солодке, жовте);

самостійно складати опис предмета;

- розуміти значення прийменників (в, на, під, за, між, перед, близько);

- знати, які бувають професії, чим займаються люди цих професій;

- відповідати на питання й правильно їх задавати;

- переказувати зміст почутої казки чи оповідання;

- розповідати напам’ять кілька віршів;

- розрізняти праву й ліву руку.

   Важливо знати, що прагнучи бути самостійною, дитина намагається встановити свої правила в навколишньому світі та заявити про них. Для неї важливо майже все робити самостійно, вона менше потребує опіки дорослих і вже більше здатна подбати про себе.                                      Крім того, у дитини розширюються свідомі емоції, вона стає здатною співпереживати, співчувати, розуміти почуття інших людей.                             У малюка формуються основні етичні поняття, творчі здібності. У фазу активності вступає розвиток уяви. Дитина живе в світі казок і фантазій — у цей період вона здатна створювати цілі світи на папері або в своїй уяві. У мріях і фантазіях дитина отримує можливість стати головною дійовою особою. Але, як наслідок розвиненої уяви, з’являються страхи, тому що знань і життєвого досвіду ще дуже мало. Дитина може почуватись недостатньо захищеною в світі.                               Також у цей період дитина прагне мати друзів серед однолітків. Ігри, в які дітям подобається грати, стають складнішими та набирають сюжетно-рольового наповнення (ігри в лікарню, в магазин, в улюблених героїв казок). Діти 4-5 років починають дружити один з одним, сваритися, миритися, ображатися, ревнувати, допомагати один одному.         Активна допитливість у цей період розвитку змушує дітей постійно ставити питання про все, що вони бачать. Розширюється кругозір дитини, вона прагне пізнавальних бесід. Діти часто ставлять питання: «чому?», тому що їм дуже цікаво пізнавати навколишній світ, обговорювати побачене. Слухати розповіді дорослих про моря, океани, тварин, історії з життя людей. Відповідати на запитання дітей потрібно, щоб дитина не набула психологічного комплексу відчуженості. Але, відповідаючи на питання дітей, пояснення повинні бути не науково обґрунтовані, а сформульовані простою та доступною для дітей мовою.       У віці 4-5 років набирає обертів розвиток свідомості в дітей. Діти здатні в своєму пізнанні виходити за межі того, з чим безпосередньо стикаються — вони можуть поступово нагромаджувати фактичні знання про різні предмети та явища, про яких знають лише зі слів дорослого (про тварин і машини, міста й країни тощо). Коли дитина має такі уявлення, то в неї природно виникає ставлення до нових сфер життя, з якими її знайомлять: симпатія до дельфінів і боязке відношення до акул, співчуття до людей, які місяцями живуть в умовах полярної ночі, і пошана до їх здатності пристосовуватися до складних природних умов. Це означає, що дитина не лише отримувала знання від дорослого, а й розширювала коло подій та предметів, що викликали в неї певний емоційний стан: співчуття, пошана, інтерес.                                                       Також важливо, щоб відчуття які переживає дитина з приводу чужих їй людей та незнайомих істот чи подій, виводили її за межі вузьких і егоїстичних інтересів. Щоб робили певні дії в формуванні майбутнього громадянина суспільства, якому людське горе або переживання не буде чужим.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

    Дуже важливо, щоб дитина дотримувалась всіх режимних моментів.

У вихованні дитини застосовуйте почуття гумору— це допоможе вам налагоджувати стосунки з дитиною, так ви будете краще розуміти один одного.                                                                                                       Намагайтесь не говорити слово «ні». Якщо вам потрібно його сказати — обов’язково обґрунтуйте свою відмову.                                       Намагайтесь вчити дітей на своїх прикладах, демонструйте те, що ви робите в повсякденному житті, будьте завжди для них прикладом, тому що діти наслідують поведінку своїх батьків.                                                  Батькам важливо пам’ятати, що законів і заборон не повинно бути занадто багато. Замість заборон, якщо це можливо, пропонувати альтернативу, наприклад: «Тобі не можна малювати на стіні, але можна на папері». Заборони породжують у дитині почуття провини, злість і протест. Якщо ви щось однозначно забороняєте дитині, то будьте готові витримати його справедливу образу з цього приводу.                                Обов’язково дотримуйтесь тих етичних принципів, які ви пропонуєте дитині. Не перевантажуйте совість дитини. Пам’ятайте — надмірне покарання за незначні проступки та помилки викликають постійне відчуття своєї провини, страх перед покаранням.                                 Надайте дитині можливості прояву її творчості та можливість самореалізації.                                                                                            Обов’язково хваліть за творчу роботу(малюнки та сувеніри, виготовлені в садочку чи вдома). Цікавтесь будь-якою подією, про яку розповідає ваш малюк та вчинком, який він зробив. Старайтесь оцінити дитину позитивно та підбадьорити її.                                                      Забезпечте дитині можливість гратися з іншими дітьми— така гра розвиває уяву, образне мислення, вона необхідна для здорового емоційного розвитку.                                                                          Пам’ятайте, що дитина вже здатна досить довго і з захопленням займатися тим, що їй подобається, тому, щоб не перервати її дії, визначте заздалегідь, коли дитина повинна закінчити свою гру або творчу справу.    Слід пам’ятати, що у віці 4-5-ти років всі недоліки виховання дитини переходять у стійкі негативні риси характеру.                                                 Ваша основна мета — допомогти своїй дитині всебічно й безперешкодно розвиватись і досліджувати навколишній світ.                  На даному етапі дуже важливу роль відіграють психологічні особливості дітей 4-5 років, від яких залежить поведінка і становлення особистості. З огляду на їх, батьки можуть вибудувати логічний і грамотну лінію виховання.                                                                     Прагнення до самостійності. Дитина цього віку вже не потребує допомоги і опіки дорослих. Відкрито заявляє про свої права і намагається встановлювати власні правила.                                                         Етичні уявлення. Як стверджують фахівці, особливості психологічного розвитку дітей 4-5 рокі  в такі, що діти цього віку вчаться розуміти почуття інших, співпереживати, виходити з важких ситуацій в спілкуванні.                                                                                             Творчі здібності. У 4-5 років у дитини активно розвивається уява. Він живе у власному світі казок, створює цілі країни на основі своїх фантазій. Там він є героєм, головною дійовою особою, домагається відсутнього йому в реальному світі визнання.                                              Страхи. Нестримність дитячої фантазії в 4-5 років може породжувати різноманітні страхи і кошмари.                                                                  Соціалізація. Дитина виривається їх кола внутрішньосімейних стосунків і вливається в море навколишнього світу. Йому стає необхідним визнання з боку однолітків.                                              Ускладнюється ігрова діяльність. Гра продовжує диктувати і формувати психологічні особливості дитини 4-5 років, але вона стає більш багатогранною. Вона набуває сюжетно-рольову спрямованість: діти грають в лікарню, магазин, війну, розігрують улюблені казки. В процесі вони дружать, ревнують, сваряться, миряться, взаімопомогают, ображаються.                                                                                                        Активна допитливість змушує дітей 4-5 років задавати дорослим найрізноманітніші питання про все на світі. Вони весь час говорять, що щось обговорюють, чи не замовкаючи ні на хвилину. Цікаву розмову і цікава гра – ось те, що їм зараз просто необхідно. Якщо ви відштовхне дитини в цей момент, можете назавжди відбити у нього охоту чимось цікавитися.                                                                                                              Діти цього віку дуже емоційно сприймають не тільки похвалу, а й зауваження, вони дуже чутливі і вразливі. Тому, караючи і лаючи їх, слова потрібно підбирати з великою обережністю. Інакше це може спровокувати у них розвиток внутрішніх комплексів, що перешкоджають соціалізації і формування повноцінної особистості.        До 5 років їх починає цікавити статева приналежність, вони задаються питанням відмінності хлопчиків і дівчаток один від одного.                    Батьки, які знають вікові психологічні особливості своїх дітей в 4-5 років, можуть їм допомогти. Зокрема, блокувати їх страхи, контролювати надто нестримну фантазію, захоплюючи їх цікавими іграми та пізнавальними бесідами. Паралельно з психологічним, активно йде інтелектуальний розвиток, про який потрібно подбати особливо ретельно. Адже від цього аспекту буде залежати те, наскільки успішний буде дитина в школі.                                                                                              Батькам на замітку. Зверніть увагу, що в 4-5 років всі недоліки виховання у малюка поступово вкорінюються і переходять в негативні і вже, на жаль, стійкі риси характеру, виправити які в майбутньому зможе хіба що психотерапевт. Не попустіть з уваги дану особливість.                   Знаючи про вище перераховані вікові особливості розвитку дітей 4-5 років, набагато легше направити малюка в потрібне русло, розібратися в його внутрішньому світі, допомогти впоратися з тими труднощами, якими загрожує даний період. Така політика дозволить якісно підготувати дошкільника до майбутньої навчанні в школі і полегшити соціальну адаптацію.

Текст цієї публікації скопійовано з Інтернету або з інших відкритих джерел.